Осінні свята українців.

Бесіда Маґ. Надії Барч.

    Минуло тепле літо. Минулося тепло, а з ним довгі сонячні дні. З приходом вересня ідуть наші діти до школи. Осінь за народним календарем починається з 23 вересня. У цей день сонце сонце сходить і заходить о шостій годині. День і ніч - рівні. Вони тривають по 12 годин.
    Відлітають у теплі краї птахи, жовтіє листя на деревах, а по садах достигли яблука, горіхи, груші. Люди викопують городину. Кожен двір наповнюється горою гарбузів. І тільки калина на кущах червонітеме ягодами через всю осінь, аж до зими ...
    Сонце все нижче опускається над обрієм. Короткими стають дні і довгими та холодними ночі. У сонячні дні срібні нитки бабиного літа будуть виплітати на пожовклій траві казкові візерунки. Осінь ...
Не щебече соловейко, не кує зозуля:
Весна давно проминула, і літо прогуло.
Гай зелений пожовтів, листя опадає,
Мина тепло, мина добро, хопод наступає
    З прихом осені знову частішими стають календарні свята українців. Після завершення жнив кожен міг спокійніше перепочити.
Весна красна та голодна, а осінь дощова та хлібна.  (Народне прислів'я)
Тепла осінь - довга зима.
З'явилися опеньки - прийшла осінь
Листя довго на облітає - зима не скоро
Грім у вересні - на теплу осінь.
Павутиння по землі - на тепло. (Народні прикмети)

    Сьогодні ми поговоримо про празник Покрови Пресвятої Богородиці.
    14 жовтня за Юліанським календарем святкуємо в Україні. Поміж Богородичними празниками нашого церковного року празник Покрови Пресв. Богородищі заслуговує на особливу увагу.
    "Величаємо Тя, Пресвята Діво, Мати Христа Бога нашого, і славимо преславний покров Твій." (Величання з 16 ст.)
    Культ Богоматері, як Покровительки нашого народу, існує від княжих часів. Ідеться не про земне, людське, а про небесне і могутнє заступницство.
    Від початку існування нашої держави ми постійно мали поруч себе сильних ворогів. Тож нічого дивного, що наш народ шукав такої допомоги і опіки, проти якої не може встояти жодна людська сила, а тією допомогою був якраз покров Пресвятої Діви Марії. Тому празник Покрови завжди був і є для нашого народу днем великого вияву любові і вдячності до Пресв. Богородиці та днем радісної прослави і звеличення Її покрова і заступництва.
    Приводом до встановлення цього празника стало видіння св. Андрія Юродивого, коли Царгород, столицю Візантії, облягали араби (серацини). У храмі Пресв. Богородиці на Влахернах, де зберігалися Її ризи та покров, правилося всеночне. Переляканий перед напасниками народ вщент наповнив храм.
    Між людьми ревно молився до Богородиці про спасіння народу од вражих орд св. Андрій з учнем Епіфаном. Коли відправа закінчувалася, св. Андрій побачив, що до царських воріт, осяяна світлом, йде Богородиця у супроводі св. Івана Хрестителя та Івана Богослова. Невидимий хор ангелів співав величальний хорал. Божа Мати підійшла до престолу, стала на коліна, ревно молилася і проливала сльози. Вставши, вона хусткою-покровом-омофором (по-грецьки το μαφόριο), яку зняла з голови, покрила присутніх. Видіння зникає. Ніхто, крім св. Андрія і Епіфана, цього не бачили, але всі повірили в їх розповідь. Чутка про подію швидко стала відома всім. Радісні люди так співали, кричали, раділи заступництву Богородиці, що перелякані араби відступили без Бою. Від цієї хустки-покрови і празник дістав свою назву. Покров-омофор стали символом опіки і заступництва Преч. Діви Марії. Історики стверджують, що саме з Влахерської церкви Богородиці були вперше привезені дружиною Володимира Святославовича Анною, що була сестрою віз. імператора, до Києва в к. Х ст. Іменні ікони, котрим приписували чудотворництво.
    Хто був св. Андрій Юродивий? Історики стверджують, що він за своїм походженням був скитом (скіфом)-слов'янином з південних земель Руси-України. Він з іншими невільниками опинився в Царгороді в одного багатого пана. Тут він пізнав і полюбив християнську віру. Роздумуючи над словами св. Апостола Павла: "Ми нерозумні Христа ради, ви ж у Христі розумні" (1 Кор. 4, 10), він почав поводитися як нерозумний-юродовий, звідси і його назва. Діставши від пана свободу, він багато часу проводив у молитві й читанні св. Книг. Роки його життя точно не встановлені. Одні історики стверджують, що св. Андрій жив за панування імператора Льва І-го Великого (457-474) - це у 5 ст -, інші, пересувають час життя св. Андрія на роки правління імператора Льва VI Мудрого (886-911) - це на поч. Х ст.
    Празник Покрови був і греків місцевим празником а після упадку Царгорода в 1453 р. греки перестали його святкувати. Не відомо також, чому саме день 1-го жовтня (за стар. стилем 14 жовтня) став днем празника. Можливо, що саме в цей день св. Андрій мав видіння, а можливо також тому, що саме цього дня Східна Церква відзначає пам'ять св. Романа Сладкопівця, який уложив багато гімнів на честь Преч. Діви Марії. Наступного дня після празника святкує наша Церква пам'ять св. Андрія Юродивого.
    Празник Покрови має службу великих празників зі всеночним, але не належить до 12 великих празників. Львівський Синод1891 р. редукуючи празники, поручив цей празник переносити на неділю (о. Ю. Я. Катрій: Пізнай свій обряд!).

Празник Покрови в Україні

    Східна Церква підкреслює три привілеї Пресв. Богородиці: Її Богоматеринство, Її Вседівицтво і Її Заступництво за нами перед Богом. І якраз цей третій привілей Божої Матері найбільше припав до серця нашому народові. Наші князі, наше військо, наші козаки й гетьмани радо вибирали Діву Марію за свою Покровительку. Згадаємо дещо. У 1036 р. князь Ярослав Мудрий (1019 - 1054) розбив печенігів і з вдячності до Матері Божої збудував на її честь Софіївський собор і храм Благовіщення на Золотих Воротах. В церкві Благовіщення він у 1037 р. віддає увесь народ під опіку Божої Матері. З того часу Україна визнає Богородицю своєю офіційною Заступницею, Покровителькою і Царицею. Своєрідним символом національної опіки є величава запрестольна мозаїка Матері Божої Оранти в Софійському соборі, на якій Марія, звівши руки вгору просить бласловення українському народові. В конусі над нею багатомовний напис: "Бог посеред неї і не порушиться, помагає їй день-у-день. Це єдине найдавніше зображення Богородиці, що дійшло до нашого часу.
    До Пресв. Богородиці часто прибігали наші князі і їхнє військо.
    Князь Мстислав, що княжив у Тмуторокані, в бою з черкесами дає обітницю збудувати церкву на честь Божої Матері, якщо Вона допоможе йому перемогти ворога. Він перемагає і виконує свою обітницю.
    Князь Володимир Мономах (1113 - 1125) у своїх спогадах каже, що своїй перемозі над половцями завдячує Богові і Преч. Діві Марії. Він навіть в Ії честь укладає окрему молитву. Наші князі і їхнє військо йдучи в похід проти половців (нові вороги, що появились з поч. 12 ст. на півдні України) у 1103 р. складають обіт Богові і Преч. Діві Марії, і на голову розбивають половців. Князь Ігор Святославич (1185 р.), герой епосу "Слово о полку Ігоревім" (бл. 1187), після своєї втечі з неволі, іде до чудотворної ікони Божої Матері Пирогощі з поклоном, щоб їй подякувати за допомочу і порятунок. Галицький король Данило (1238 - 1264 рр.) після успішного походу на Чехію спішить з подякою до ікони Преч. Діви Марії в Холмі та біля Її стіп складає багаті дари.
    Деякі князі на своїх печатках вживали кони Божої Матері або молитви до Неї. В наш час знайдені в Україні старі золоті, бронзові і мідні нашийні ікони, які наз. енколпіями (з гр-м εγκόλπιον). Один з таких енколпіїв має гр. напис "Богородице, будь моїм покровом і захороною, амінь".
    Таким чином, культ Покрови в Києві поширився досить рано. Він замінив найшанованіше божество наших предків — дайбожичів — богиню родючості Макош. У пантеоні Володимирових богів їй належало одне з найпочесніших місць. За свідченнями багатьох акад. вчених, зокрема акад. Б. Рибакова, наші пращури відтворювали її образ на рушниках, що призначалися до весяних обрядів. Макош зображували у формі стилізованої жінки, що зводить вгору руки і мовби молить небесне божество зросити дощем поорані і заплідмені зерном поля. Ці сюжети використовувалися і для відтворення  заступниці роду — Берегині. Пізніше, коли культ Покрови поширився на наших землях, жінки вважали Богородицю покровителькою рукодільництва, насамперед, вишивання.
    Найбільшої популярності культ Покрови Богородиці досяг у ХVII - XVIII ст. Один з проповідників козацької України - ректор Києво-Могилянської колегії Іоаникій Галятовський 1665 р. видав у Львові книгу казань про чудеса Богородиці - "Небо новоє". Згодом (1676) з'явився інший збірник оповідань - "Скарбница потребная, или чудеса Пресвятой Богородиці", присвячена гетьману Самойловичу, зі згадками в передмові про українське козацтво.
    До тієї ж теми звертався проповідник християнства Антоній Радивиловський.
    Найактивніше будівництво церков та іконописання, пов'язане з Покровою, припадає на добу гетьманування Івана Мазепи.
З поміж 17 церков, що були збудовані в Києві, три з них носили ім'я Покрови. Одна з них - при трапезній Пустинно-Миколаївського монастиря (1690) - зведена ктитор-ством Мазепи.
    На Запорожжі культ Покрови з'явився значно раніше, ніж у Гетьманщині. Першу церкву на честь Покрови козаки збудували 1659 р. в Чортомлицькій Січі. Як стверджує Д. І. Яворницький, за час існування Січі на Запорожжі було 13 церков Покрови Богородиці, 8 - святого Миколая і 3 — Архістратига Михаїла. Культ Богородиці високо шанувався, оскільки її покровительство цілком узгоджувалося з визвольним рухом.
    В козацьких церквах на іконі понад Пречистою був надпис: "Ізбавлю і покрию люди моя!!!, а від запорожців на простягненій до ікони ленті теж був надпис: "Молим, покрий нас чесним Твоїм покровом і ізбави нас от всякого зла."  Вибираючись в похід на ворога, козаки вислуховували  молебень до своєї Покровительки і ревно співали "Під Твою милість." Вернувшись щасливо з походу, спішили до церкви зі щирою подякою. І козаки, а пізніше і Українські Січові Стрільці у відомій бойовій пісні "Гей, нумо, браття, до зброї" співали:
Нам поможе святий Юр
І Пречиста Мати
Турка звоювати
Слави здобувати.
Ой чи пан, чи пропав —
Двічі не вмирати ...
    Геройська Українська Повстанська Армія 30 травня 1947 р. проголосила празник Покрови своїм офіційним святом.
    Повернемося думкою знову до часів козаччини.
    Чортомлицьку Січ Д. Яворницький видатний дослідник козаччини, назвав "найзнаменитішою з усіх Січей". Її існування припадає на 1652 - 1709 рр. Тут запорожці вісім разів підряд обирали своїм кошовим отаманом Івана Сірка, а по його смерті (1680 р.) поховали на січовому кладовищі. У 1709 р., за наказом Петра І Січ була зруйнована і перетворена в попіл. Після цього запорозькі козаки заснували 1734 року свою останню Січ у так званому Красному Куті, яка отримала назву Нової або Підпіленської (Краснокутської). Це був останній острівець національного самозбереження за порогами. Але 1775 р. рос. війська підступно вдерлися і повністю зруйнували Січ, а Катерина ІІ своїм наказом скасувала всі "Вольності Війська Запорезького".  На місці останньої Січі виникло згодом село Покровське з п'ятибанною церквою, яку згодом перебудували.
    Ще на поч. п'ятдесятих років вже минулого сторіччя Покровська церква була діючою. Але місцеві чиновники зазіхнули і на цю святиню. Зруйнували і пограбували пам'ятник давньої архітектури, споруджений на честь Божої Матері.
    Згодом у зв'язку з будівництвом Каховського моря село Покровське на Дніпропетровщині було знесено, а з ним і історичну пам'ятку нашої духовності.
    Ікони, як і церкви, на жаль, майже не збереглися. Одна з них, досить примітивна знаходиться, в Київському образотворчому музеї (датується ХІІ - ХІІІ ст., її виявлено Галичині). Маємо також кілька копій: одна в Одеському історико-краєзнавчому музеї, а інша - музеї-квартирі Яворницького в Дніпропетровському. (Ікона зроблена на замовлення вченого. Крім Богородиці, тут присутні Микола Чудотворець та архистратиг Михаїл, а біля військових клейнодів — дві групи козаків, кошовий отаман Калнишевський та військовий писар Глоба.
    В їх уста вкладено збернення со Богородиці: "Молим, покрий нас чесним твоїм покровом і позбав нас од всякого зла ..."
    Увесь наш народ плекав і плекає сердечну набожність до Божої матері, як до своєї опікунки і покровительки. Історія записала багато чудесних випадків помочі Пречистої Діви, зокрема в час нападу ворогів на нашу землю.
    Всім відоме чудо, що сталося в Почаївській Лаврі при нападі турків в липні 1675 р. На ревну молитву монахів і вірних Пресв. Богородиця з'явилася над монастирською церквою і своїм оморфором заслонила монастир від ворожих куль, і повернула їх назад у ворожий стан. Ту  чудесну  подію увіковігила пісня на честь  Божої Матері "Ой, зійшла зоря вечоровая і над Почаєвом стала." Схожі дива були при таких же нападах на храм Чесного Хреста — у Тернополі і собор у Збаражі. Існує сільська хроніка Яжова Старого з Галичини, в якій згадуються страшні часи татарських нападів і небесну опліку Преч. Діву Марії. Хроніка гласить: "Нарід перестрашений і збідований втікав до своєї церковці, падав на коліна перед іконою Божої Матінки, молився гаряче і ніколи не був позбавлений її опіки." — З іншого боку, живе народне трактування празника. На Покову перший сніг може покрити землю. Отже, тут пояснення пряме — від дієслова "покрити".
   " Жінки в Україні вважали празник Покрови своїм святом. На Покрови і нині до церкви насамперед спішать вдови і старші дівчата, яким не довелося вийти заміж, щоб стати під Покров Богородиці.
    З особливим нетерпінням на свято чекали заручені, або ті дівчата, які сподівалися на сватів. Традиційно свататися можна було від Семена (14. 09. = поч. церк. року), а справляти весілля від Покрови і до запуст на Пилипівський піст (27 листопада). Від так до Покрови дівчата вивішували під стріхою червоні пучки перцю чи калини, обмазували червоною глиною тильні стіни хат, щоб у такий спосіб показати, що тут є відданиця.
    Це підтверджують і численні прислів’я: «Прийшла Пречиста — несе старостів нечиста, а прийшла Покрова — заревіла дівка, як корова» чи «Покровонько, Покровонько, покрий мені головоньку яков-таков онучею, хай дівкою не мучаюсь; …як не хусткою, то онучею, бо дівкою вже надокучило; … хоч ганчіркою, аби я була жінкою».
    У цих прислів’ях, що позначені м’яким і дотепним українським гумором, відбиті одвічні дівочі бажання — вийти заміж, народити і виховати дітей — продовжувачів родоводу. Дівчина, якій не пощастило вийти заміж, викликала до себе суспільну зневагу. Тому дівчата постійно зверталися до своєї Покровительки з молитвами і примовлянками. Наведу одну з них записану відомим українським письменником і етнографом Вас. Скуратівським від фольклориста з Дніпропетровщини Василя Скрипки.
                    Молитва.
Святая Покрівонько,
Покрий мені голівоньку
Оцею осінню.
Хоч і драною хустиною,
Аби з доброю дитиною,
Щоб із сторони.
Щоби свекронько, як батенько,
До мене були,
Свекрівонька, як матінка,
Мене прийняли,
Щоб діверки та зовиці,
Мов братики і сестриці
До мене були.
Щоб ділечко поробила,
Чужій сім’ї догодила,
Всім мила була.
Не лаяна і не бита,
Нагодована і вкрита
Спатоньки лягла.
- Покрова покриває траву листом, землю снігом, а дівчат - шлюбним вінцем.
    У цей день ворота в двір, де була дівка на виданні, не зачиняли - щоб старости йшли. Мати з дочкою переглядали вишиті рушники, промовляючи: "Дай, Боже, на рушник стати, старостів пов'язати!" Виймали з комори сувій білого полотна, розстеляли його до порога зі словами: "Стелися, доріженько, щасливо для молодят і старостів."
    Перед святом Покрови селяни "засушували хати". Увечері перед празником господар тричі перекидав через хату шмат сухого кізяка, "щоб не була курною", а зранку спалював його в печі — "аби взимі світлиця була сухою." В Карпатах у цей день поверталися з полонин останні отари.
    Зі святом Святої Покрови пов'язано чимало метеорологічних спостережень, народних прикмет та приказок.
До Покрови всі польові роботи мали бути закінчені, озимина посіяна, на зяб – зорано. Через те у народі живе багато приказок:
З Приходом Покрови починалися храмові свята. У давнину та й тепер кожне село має свій празник, на який з'їзджаються люди з ближніх і далеких місць, відбуваються урочисті відправи. Найбільше таких свят припадає саме на Покрову.
    Покрова завершувала осінні вуличні гуляння молоді під назвою "Вулиця", "Схацка", "Колодки". Від того дня починалися "вечорниці", "досвітки", а для старших людей "Посиденьки у кравця" (шевця), рівноманітні толоки і звичайно – весілля.
    Довгі осінні вечори згуртовували селян особливо жінок на погостинах.
    В одній з хатів збиралося кілька молодиць і як правило вишивали. Перед роботою звертались до своєї покровительки з молитвою.
    Часто після посерденьок жінки робили складчину, на якій співали веселилися, про що нагадує нам така приказка: "Настали жнива – лежить баба нежива, а прийшла Покрова – стала баба здорова".
    Але, звичайно, цього свята чекали найбільше дівчата, промовляючи: "Покровонько ..."
    «Богослуження цього празника віддзеркалює глибоку віру нашої Церкви і нашого народу в заступництво і опіку Пресв. Богоматері.
    На стихирах малої вечірні Церква взиває всіх вірних: "Прийдіть, всі любителі празника, і прославмо чесний покров Божої Матері. Вона бо до Сина благально руки простерла, а Її святим покровом увесь світ покритий. Тому устами й серцем, піснями й співами духовними, з усіма, що прибігають, празнуймо світло."
    Св. Отець Пій Х-ий в 1912 році сказав до нашого єпископа Микити Будки такі слова: "Ваш народ не може загинути, бо має дві запоруки: ваш народ любить Євхаристійного Ісуса і Пречисту Діву Марію. З цими запоруками народ не може пропасти."» (о. Ю. Я. Катрій: Пізнай свій обряд! Ст.238/239.)