Благослови,
мати,
Весну
закликати!
Зиму
проводжати!
Зимонька в
возочку,
Літечко в
човночку.
................
А вже весна, а
вже красна,
Із стріх
вода капле.
Стародавні
пісні, якими
дівчата
розпочинали
обряд
закликання
весни.
З
приходом
весни -
чекаємо на
Великдень,
або
по-церковному
Світле
Воскресіння
Христове
(Пасха).
Над усі
свята в році,
свято
Воскресіння
Христового
найбільше,
найторжественніше.
Свята церква
співає в цей
день: „Цей
заповіджений
і святий
день,
найбільший
між суботами,
празник над
празники,
торжество
торжеств.”
Цей
празник
прославляє славне
воскресіння
із мертвих
Сина Божого,
Ісуса Христа,
на третий
день після його
мученицького
розп’яття на
хресті.
Ми любимо
життя,
зідхаємо за
життям,
хотіли би
жити вічно;
але ми також
знаємо, що
маємо
безсмертну
душу. Та коли
через гріх Адама
людина
мусить
умирати, то
кріпиться вірою
та надією, що
по смерті
житиме вічно.
Воскресіння
Христове - це
найбільша
запорука
нашого
воскресіння,
тому в цей
день усі
християни
радіють.
Забувають в
цей день всі
біди, кривди
і тішяться
тим, що мають
непомильну
запоруку
воскресіння
до вічного
життя.
Радіють і
співають:
„Цей день, що
сотворив
Господь,
тішмося й
радіймо у
нім.”
Все, що
пророки
предсказували
про Ісуса
Христа мусіло
бути точно
виповнене.
Тож, щоб
сповнилося
пророцтво
Захарії, що пророкував:
„Тішся донько
Сіонова, бо
оце цар твій
приходить до
тебе справедливий
і спасенний,
тихий, сидячи
на осляті” - то
Ісус Христос
тиждень
перед свовєю
смертю, після
того як
воскресив
померлого
Лазаря,
доброго
свого
знайомого
друга і шанувальника,
чим викликав
захоплення
прихильників;
післав двох
учнів до
ближнього
села, щоб
привели осла,
сів на нього
і в’їхав до
Єрусалиму.
Весь народ
вийшов йому
на зустріч:
однгі стелили
свою одежу по
дорозі, якого
їхав Ісус на
ослику, інші
ламали
галузки з
дерев першої
весняної
зелені і
кидали йому
під ноги
листя пальми
і квітів, а
діти співали:
„Осанна во вишніх,
благословен,
хто йде в ім’я
Господнє.” І цим
виповнилось
також і друге
пророцтво
Давида: „З уст
немовлят та
дітей Ти
сотворив
собі хвалу.”
Такою честю
витали царів
та вождів що
після війни з
перемогою
вертали, як
тріумфатори,
до свого
краю.
Ця неділя в
церковному
календарі
називається
Квітною
(Вербною).
Оскільки на
Україні нема пальмових
дерев та
інших схожих
реліктів, то в цю
неділю по
церквах у нас
освячуюють
лозу, що є
першим
провісником
воскресіння
природи.
Освячують
лозу і
роздають
людям. Після
служби всі
б’ють один
одного цією
лозою, примовляючи:
„Не я б’ю, лоза
б’є, за тиждень
- Великдень?
Будь
здоровий, як
вода, а зелений,
як верба, а
багатий, як
земля!”
Звичай
биття лозою
сягає
корінням у
дохристиянські
часи.
За народним
календарем
зима
завершується
21 березня, це
час весяного
сонцестояння.
Отже,
Великдень, у
своій першооснові
- це свято
весни, свято
воскресіння землі
та природи в
цілому до
нового життя.
На Великдень,
кажуть на
Україні,
сонце „грає”,
тобто в час
сходу то
здіймається,
то опускається
за обрій.
Вважається,
що хто не
проспить тої
хвилі, той
буде
щасливим і здоровим
увесь рік.
За декілька
днів до
розп’яття
Ісуса відбулися
вашливі
події в житті
Христа на
землі. Великий
Четвер є
спомином цих
важливих подій:
останньої
вечері, під
час якої Ісус
омиває ноги
Апостолам
(діло покори),
пресвятої Євхаристії,
коли Ісус сів
з апостолами
до стола,
взяв хліб у
руку,
поблагословив,
переломив і
дав
апостолам
кажучу: „Прийміть,
їжте, це є Моє
тіло, що за
вас буде
видане на
відпущення
гріхів; це
творіть на
мій спомин.”
Потім узяв до
рук чашу,
похвалив
Бога й дав їм,
кажучи: „Пийте
з неї всі, це
кров Моя
нового
завіту, що за
вас і за
багатьох
буде пролита
на відпущення
гріхів.”
Після мав
Христос до
апостолів
довгу прощальну
бесіду, а
потім пішов з
ними до Оливного
городу й там
гаряче
молився Далі
сталася
зрада Юди
Іскаріота.
Ісуса чекав
скорий суд
„юрби”, що
вимагала від
Понтія
Пилата:
„Розіпий
Його!”
На спомин
мук
Христових у четвер
ввечері
відправляється
в нашім
обряді Утреня,
звана
„Страстями”.
У Велику
П’ятницю в
кожній
церкві
виставляють
так зв.
плащаницю з
тілом Христа
у кам’яній
печері-гробі,
до якої люди
підходять на
колінах, щоб
вклонитися
своєму
Спаситилеві.
Великдень,
як і Різдво
поділяють у
своїй основі
сонячний
характер,
тобто
повязані із дохристиямською
вірою в
народження
нового Сонця
як божества,
що є
запорукою
життя на
землі.
Великдень, ще
називають
Пасхою, бо за
старим
завітом в цей
день
ізраїльский
народ
освячував
хліб на честь
звільнення
від єгипетської
неволі. Пасха
в ізраїльтян
була
прообразом
звільнення
люду від гріхів.
На
Вселенськім
соборі в
Нікеї у 325р. було
вирішено, що
пам'ять
воскресіння
Христа мають
святкувати в
першу неділю
по веснянім
повнім
місяці.
Як
християнське
свято,
Воскресіння
є в ряду
першорядних.
В цей день
відбуваються
урочисті
Богослужіння
з обходом
довкола
церкви під
безперервний
дзвін. На Великдень
дзвони не
змовкають.
Кожен прагне
причетності
до такого
свята, а, крім
того, це мало
би
гарантувати
добрий
урожай. Одразу
по
Богослужінні
коло церков
стріляли холостими
зарядами
«салютові
гармати», а їм
вторили
постріли з
мушкепів і
самопалів. До
Великодних
свят
українці
готуються і
зараз так, як
і сотні літ
назад. Печуть
пишну білу
паску,
солодку
жовту «бабку»
шинки, паштет,
ковбаси і т. п.
А головним на
столі було і
залишається
яйце з тертим
хроном. За
кілька днів
до свят уся
сім`я дружно
фарбує і
розмальовує
варені яйця.
Виготовлення
крашанок і
писанок.
Писачок: На
дерев'яну
паличку з
одного кінця
насадити
металеву
конічну
лійку, яка
повинна мати
в кінці отвір
для писання,
товщиною
голки, а
збоку, ближче
до палочки
держачка, ще
один отвір
для набирання
рідкого
воску.
Барвники-фарби:
Барвники для
виготовлення
крашанок і
писанок
мусять бути
рослинними.
Їх виготовляють
настоюючи
лушпиння
цибулі,
стебла озимого
жита, кору
дуба, вишні,
ягоди бузини,
калини,
горобини,
кропиви та
ін.
Техніка:
Зварити яйця,
добре помити
їх у теплій
воді з оцтом
і дати
просохнути. Можна
після того
опустити їх у
барвник, щоб
виготовити
крашанки, які
служать
основою для
писанки. Коли
ж писанку
готують на
білій основі,
то набирають
„у писачок
воску і наводять
ним на яйці
орнамент.
Після
опускають його
у барвник і
дають
просохнути 15
хв. Над полум’ям
свічки
розтоплюють
віск і
виходить
розписана
крашанка -
писанка. Щоб
виготоговити
складніші
писанки у
кількох кольорах,
віск не
знімають, як
було сказано
вище, а знову
наносять воском
ще якісь
зображення,
орнаменти,
опускають в
інший
барвник і т. д.
Знявши над
вогнем віск,
ви отримаєте
багатоколірну
писанку.
Звідки
взялися
писанки (Бувальщина).
Слова
старозавітних
пророків та
Ісуса Христа
сповнилися.
Третього дня
зранку по сконі
Ісус воскрес
із мертвих.
Відвалився
важкий камінь
на гробі
Ісуса, з
могили
вдарила
велика
„ясність”, над
гробом
здійнявся
воскреслий
Христос, осяяний
світлом
великим, з
кривавими
слідами ран
на руках і
ногах. За
хвилину Ісус зник,
а гріб
лишився
порожнім. Перелякані
воїни
побігли до
міста
звістити
своєму сотникові
про те, що
сталося, щоб
він їх не
карав, бо
вони не
винні.
Сотник
сидів за
сніданком і мав
їсти варені
яйця. Почувши
цю звістку,
він розлютився
на вояків і
почав
кричати:
- Ви,
певно,
позасипали, а
злодії
вкрали вам
тіло Ісуса
Назарянина!
Тепер викручуєтеся
„чудом”, щоби
уникнути
смерті! Хіба
може чоловік
воскреснути
з мертвих? Як
може з
мертвого
стати живе, з
білого-
червоне!?
Воїни
присягали, що
се правда, що
вони кажуть,
і благали,
щоби їм
дарували
життя. Раптом
один із них
мимохіть
глянув на
стіл і
закликав:
- Ось,
сотнику,
поглянь! Чи
не сталося з
білого
червоне? Чи
не може бути
чудо? Коли ти
пам’ятавш, що
ти нам
сказав, то
тепер даруєш
нам життя!
Сотник
глянув на
стіл і онімів
з дива. Всі
яйця на
тарілці, що
були білими,
враз стали
червоними.
хвилину не
знав він, що з
ним діється,
велика
переміна
сталася в
його серці.
Нарешті він
промовив:
-
Радуйтеся, бо
ви врятовані!
Вірю вам
тепер, що той
замученний
воскрес, і
вірю, що він-
Бог! Ідіть в
мирі, а на
спомин свого
порятунку
візьміть
собі по
одному червоному
яйцеві. Вони
вас
урятували.
Врятовані
воїни
розказували
всім про те чудо,
яке сталося
над гробом
Ісуса і в
домі сотника,
а на доказ
того показували
червоні писанки.
І від тоді
всі
християни кожного
Великодня
готують
писанки та
обдаровують
себе взаємно
на ту згадку,
що як ті червоні
писанки
врятували
воїнів від
смерті, так
Ісус Христос
своїми
муками
врятував
увесь людський
рід від гріха
і смерті.
Як на
Різдво-просфора, так на
Великдень -
яйце є тим
харчем, з
якого починається
святковий
обід у сім´ї.
Господар
хати ділить
свячене яйце
на частини,
частуючи зі
своїх рук
кожного
члена сім´ї, починаючи
від старших,
промовляючи:
„Христос Воскрес!”
Цей звичай
теж сягає у
язичеську
добу. Чому ж
все-таки
яйце? Воно -
першо-основа,
зародок
нового життя.
Жовток, до
якого
прикріплений
зародок,
схожий на
Сонце. Отже,
з’істи, яйце
означало
випросити у
Бога (Сонця) в
час його
воскресіння
добру долю і
здатність до
розмноження.
Якби там не
було, але
віра в
магічну силу
освяченого яйця
живе в народі
і нині, бо
лушпиння ці
дають курям,
частинки
яйця додають
до січки
худобі, а
подекуди
сушать і розсівають
по полю. На
Гуцульщині,
Бойківщині,
ще й тепер
дівчата
дарують
найращі писанки
своїм обранцям,
обмінюються
між собою.
Для довшого зберігання
крашанки
вмочують у
гарячий віск.
У різних
місцевостях
Західної
України писанки
мають свої
особливості
візерунка, які
в основному
збігаються
зі стилем
регіональної
вишивки.
Зокрема, у
північних
областях
писанки
мають бліду
основу та
геометричний
візерунок, у
середній
смузі
візерунок переважно
рослинний і
яскравіший, а
на півдні
вони багаті
мамонками
риб, півників,
церков і
хрестів, що особливо
вирізняється
у гуцулів.
Mої
писанки…
Виводить
мама дивним
писачком
по
білому яйці
воскові
взори.
Мандрує
писанка по
мисочках
із
цибулинним
золотим
узваром,
з настоями на
травах і
корі,
на веснянім і
на осіннім
зіллі –
і
писанка
оранжево
горить
у
філіграннім
сплеті ліній.
То вже вона,
як
дивовижний
світ,
то вже
дзвенить, як
згусток
сонця,
буяють квіти
у росі, олені
бродять у
березневім
сонці...
І я поплив у
світ дитячих
мрій на білі
колискові
оболоні...
котились
писанками із
гори ясні
сонця у
маминій
долоні
(Ігор
Калинець).
Великдень
на селі.
Особливо
відчувається
прихід
Великодних
свят на селі.
Незалежно на
яку неділю
квітня чи
травня вони
припадають,
усі з нетерпінням
чекають їх
приходу
Господині
обмазують
свіжою
глиною
видзьобані
зимовою
негодою
стіни.
Господарі завершують
весняне
обрізування
дерев та
кущів, орють,
скородять
городи, підновлюють
плоти.
Страстний
тиждень є
одним із
найтихіших у році:
ні тобі
сміху, ні
жартів, ні пісень.
З гілля
берези, чи
лози повсюди
роблять мітли,
в народі
«драпаки», та
беруться
чистити і
замітати
подвір'я.
А у
Великий
Четвер та
П'ятницю,
коли у господі
і
господарстві
все
пороблено
стає людно на
цвинтарях.
Кожний
прибирає
могилки
своїх рідних,
близьких.
Про
наближення
найбільшого
свята у році
свідчать і
придорожні
фігури, що
виблискують
проти сонця
свіжою
фарбою.
У Велику
П'ятницю чи
Суботу діти з
граблями і
мітлами
прибирають
моріжок
довкого церкви.
В сімї також
нема
спочинку:
мама клопочеться
коло печі з
різним їстивом,
від якого аж
лоскоче в носі,
а діти у
всьому
допомагають
батькам.
Велика
Неділя
підіймає
людей
вдосвіта. Треба
худобу
обійти та не
запізнитися
на Утренню і
Службу Божу.
Що то
робиться
коло церкви
того ранку!
Кожна
господиня
несе свій
кошик на
освячення. А з
ним до церкви
не підеш,
отож рівним
безкінечним
віночком, а
то й декілька
оперізують
ті
різнобарні
кошики церкву.
А певерх
кожного -
рушничок з
вишитим
«Христос
Воскрес».
Стережуть їх
кілька молодих
жінок.
Причому, тут
залишаються
ті жінки, які
при надії,
тобто незабаром
стануть
матерями. ...
А от і
лине з
відчинених
дверей
церкви до болю
знайоме від
дитинства
«Христос
воскресе із
мертвих! ...»
Люди
виходять і
виходять, виносячи
з собою
церковне
братство.
Починається
триразовий
обхід, під
час якого
свяченник
щедро
окроплює
святою
водицею
людей і
кошики з
пасками,
крашанками,
маслом та
хроном,
кружальцяами
домашньої
ковбаси,
шинки.
Безперервно
дзвенить дзвін,
голоцячи
всьому світу
про Велике Воскресіння.
По
Служоі Божий
на якийсь час
село притихає.
Починається
розговіння
по Великому
семитижневому
посту.
А через
якусь годину
знову весело
озиваються
церковні
дзвони,
закликаючи
всіх: дітей,
молодих
хлопців,
дівчат,
поважних
господинь і
господарів;
на веселе
свято
приходу весни
- гаївки Всі
гуртуються
коло церкви.
При зустрічі
вітаються
словами:
«Христос
воскрес!» і
цілуються, у відповідь
чують
«Воістину
воскрес!»
Великдень є
святом
повсюдного
змирення
навіть найбільших
ворогів.
Великодні
свята
українців
славні
своїми
обрядами, що,
без сумніву,
є
дохристиянськими.
Насамперед,
це заклички,
якими молодь
закликала
весну та
хороводи під
назвою
веснянки і
гаївки
(гагілки,
ягілки) і т. п.
Першими
збираються у
хоровод діти,
водять у колі
«Подоляночку»,
«Заєнька»,
«Жучка».
Згодом коло
церкви
гуртуються
дівчата.
Поважні
господині
сходяться
вже при
заході сонця,
співаючи
свої гаївки.
Аж ось з
піснею
з'являється
гурт
парубків, які
несуть на
руках
громіздке
опудало, що
символізує
Зиму. Воно
зроблене із
насаджених на
жердину
старих
сніпків,
зчорнілого
торішнього
сіна, сухого
очерету.
Хлопці
закріплюють
опудало у
землю і
підкидають
до нього різне
сміття, що
кожен приніс
зі собою.
Дівчата
зграйкою
оточують
опудало і
взявшись за
руки,
закликають
Весну:
Ой ти, весно,
ой ти красна,
Що ти, весно,
нам принесла?
...
... Іди, іди зимо,
спати,
Дай нам весну
зустрічати!
На цих
словах
хлопці з
різних боків
запамоють
опудало, яке
яскраво
горить. Тоді
починаються
веселі
хороводи
навколо
вогнища. Коли
«Зима»
догорає,
хлопці
розгортають
попіл і
прикривають
його свіжим
дерном, яким
запасаються
наперед.
Тепер вже всі
діляться на
окремі гурти,
водячи свої
хороводи. У
дітей - свої
пісні, у
молоді - свої,
і у дорослих
теж свої.
Цікавим є те,
що на Україні
участь у
весняних
обрядах
брали і діти,
і молодь і люди
старшого
віку. Проте
ці групи у
своїх ігрищах
ніколи не
змішувалися.
триває свято
до опівночі.
А
завершується
веснянкою, що
об'єднує,
нарешті всіх
присутніх: це
«Кривий
танець» у
поєднанні з «Ленком»
Довгим живим
віночком
шикуються всі
довколо
церкви, а
потім
дорогою
йдуть додому.
- А ми кривого
танцю йдем,
танцю йдем,
а ми
йому кінця не
занйдем, не
знайдем ...
На кожному
перехресті
цей віночок
зменшується
аж поки всі
не порозходяться
по домівках!
А на завтра і
на третій
день свят
знову
повторюється
те саме.
Великодний
понеділок
наші люди
називають
«Зливаним
понеділком».
Через те, що в
народі з
давних давен
побутує
звичай в той
день
зливатися
водою. В Україні
зливається
подекуди не
тільки молодь,
а й старші.
За
стародавнім
звичаєм
зливали
тільки того,
кого
заставали в
ліжку сплячим.
Тому в цей
день кожний
старається рано
встати, щоби
його хтось
несподівано
не зілляв.
Парубки, до
того ж
засідають на
дівчат, коли ті
йдуть
вулицею, і
несподівано
обливають їх.
Старші
обливаються
трохи
спокійніше.
При цьому
кажуть:
«Христос
воскрес».
Зіллятий старається
«віддячити»
своєму противнику
- зливає і його.
Старі люди
розповідають,
що давніше
зливалися ще
більше,
навіть над
річку, чи
коло криниці
збігалися і
там відрами
виливали на
себе воду.
Коли чули
голос дзвону,
тоді
зливання
припиняли і
всі спішили
до церкви.
На
Поділлі є
така
приповідка:
«Він з цього
сорому не
обмиється і у
Зливаний
понеділок».
Безперечно,
що зливаний
понеділок
своїми коренями
теж сягає
поганської
віри. Разом з
Водохрещам і
Стрітенням
він
(Зливанний понеділок)
становив для
наших
предків круг
звичаїв
поклоніння
земним водам.
Великодні
свята
закінчуються
поминанням
померлих та
принесенням
жертви на
гробах. В
Провідну
Неділю
священник
обходить гроби,
освячує їх,
відправляє
молебні. На
могилі рідні
закопують
поминальне
яйце, кості,
сіль і поливають
їх чаркою
вина зі
словами:
«Їжте, пийте і
нас грішних,
споминайте.»
Живе
розповідь у
народі про
те, що колись
люди
опускали
лушпинки в
ріку, щоб
вона віднесла
їх до делаких
«рахманів»
(індусів), які
не знають
коли настав
Великдень. І
лише ота
звістка з
України
ощасливить
їх, і
святкуватимуть
вони
Воскресіння
Христове.
Великодні
народні
повір'я і
прикмети:
-
Кинути
пасхальне
яйце у воду і
помити в ній
лице -
станете
красивішими.
-
Яйцем
гладити
худобу - не
буде хворіти,
шерсть буде
гладенькою.
-
Яйце
котити полем
перед
оранкою - не
буде груддя,
на багатий
урожай.
-
При
пожежі - з
яйцем тричі
оббігти хату
і кинути у
вогонь - має
погаснути
сама по собі.